Виховний захід "НІЧ ПЕРЕД Різдвом"

Виховний захід

НІЧ ПЕРЕД Різдвом

За мотивами повісті М.В. Гоголя

(Сцена прикрашена зірками та місяцем. Біля сцени стоїть стіл ведучого, на столі — свічка, розгорнута книжка і перо. Ведучий одягнений у чорний костюм, на голові — циліндр).

Ведучий. Останній день перед Різдвом пройшов. Настала зимова ясна ніч.

(Світло в залі погасло, горить тільки свічка на столі ведучого).

Ведучий. Вияснились зірки. Місяць велично піднявся на небо, осіявши добрих людей і весь світ, щоб усім було весело колядувати і славити Христа.

(Лунає вступ до пісні «Північний вітер» співачки Лінди. Під музику з одного боку сцени на мітлі вбігає відьма, зриває зірки, ховаючи їх. З іншого боку — тихенько підходить чорт. Наближається до місяця і протягує руки, щоб схопити його, та раптом, ніби обпікшись, забирає їх. Забігає з іншого боку, і знову невдача, але не полишає своєї задумки. Схопивши місяць перекидає його з однієї руки на іншу, нарешті швидко ховає його в кишеню, тікає зі сцени).

Ведучий. У Диканьці ніхто не чув, як чорт вкрав Місяць. Але ж яка була причина, що він вирішив зробити таку беззаконну справу? Чорт хотів помститися ковалю, за те, що той намалював у церкві картину, де святий Петро в день Страшного суду проганяв чорта, а грішники били і гнали його батогами.

Чорт знав, що багатого козака Чуба на кутю запросив дяк. А дочка козака, Оксана, красуня, лишиться вдома сама і до неї мабуть прийде той коваль, що був для чорта гірше, ніж отець Кіндрат. Вкравши Місяць, чорт почав помсту проти коваля.

(Чорт підбігає до відьми, бере її під руку і починає щось шепотіти їй на вухо, потім вони вдвох ідуть зі сцени. У залі вмикається світло. На сцені — лава покрита кожухом, стіл накритий вишитою скатертиною. Висять образи святих, українські рушники. По сцені ходить Оксана, в гарному українському одязі, в руках — люстерко).

Ведучий. Тепер подивимося, Що робить лишившись сама вдома Оксана. Їй ще й не було 17 років, але по всій Диканьці тільки й мови було, що про неї.

Парубки бігали за нею гуртом, але втративши терпець йшли до інших дівчат. Один тільки коваль був упертий і не залишав свої залицяння.

(Сцена — Оксана і Вакула).

(Оксана любується собою біля люстерка).

Оксана. Чому люди говорять, що я гарна? Брешуть люди: і зовсім я не гарна. Хіба мої чорні брови і карі очі такі вже гарні, що краще немає в світі? Ну, що гарного в моєму кирпатому носі, в щоках, губах? Хіба гарні мої чорні коси?

Ні, тепер я бачу, що я зовсім не гарна! (Трохи відсунувши від себе люстерко, вигукнула). Ні, гарна я! Ой, яка ж я гарна!

(По сцені йде коваль Вакула).

Вакула. Чудна дівка! І хвастовства в неї мало! Годину стоїть біля дзеркала і ніяк не надивиться, не налюбується собою.

Оксана. Парубки, чи я вам пара? Ви подивіться як я велично ходжу; в мене сорочка вишита червоним шовком. А які стрічки в мене на голові! Все це мені купив мій батько, щоб на мені одружився кращий хлопець села!

(Усміхнувшись, повернулася в інший бік, побачила там коваля. Ойкнувши, вона суворо зупинилася перед ним. Коваль зніяковів).

Оксана. Чого ти сюди прийшов? Хочеш, щоб вигнала за двері ломакою? Всі ви майстри під’їжджати до нас. Зразу рознюхаєте, коли батьків немає вдома. О, я знаю вас! Що, скриня моя готова?

Вакула. Буде готова, моє серденько, після свята буде готова. Ні в одної попівни не буде такої скрині. Не сердься на мене. Дозволь хоч поговорити, хоч подивитись на тебе!

Оксана. Хто ж тобі забороняє? Говори і дивись.

(Оксана сідає на лаву і знову дивиться у люстерко, поправляючи коси на голові. Подивилася на шию, на нову сорочку, і лишилася дуже задоволена собою).

Вакула. Дозволь і мені сісти біля тебе.

Оксана. Сідай.

Вакула. Чарівна, ненаглядна Оксано, дозволь поцілувати тебе! (Притягуючи її до себе, хоче поцілувати її, але Оксана відхиляється і відштовхує його).

Оксана. І ще чого? Тобі як мед, так і ложкою! Іди геть звідси, в тебе руки, як залізо, а сам пахнеш димом. І мене, мабуть, вимазав.

(Вона знову бере люстерко і поправляє коси).

Оксана. Чомусь дівчата не приходять? Чого це? Дивно, вже пора колядувати. Мені вже сумно...

Вакула. Та, Бог із ними, моя красуне!

Оксана. Як би не так! Із ними ж і парубки прийдуть! Стільки історій смішних розкажуть!

Вакула. Так тобі з ними весело?

Оксана. Та вже ж веселіше ніж із тобою! О, хтось стукає, напевно, дівчата з парубками ідуть!

(Гурт дівчат і парубків в українському вбранні, хлопці в кожухах, один — у кожусі навиворіт несе палицю із зіркою. Йдуть співаючи).

Ой сивая зозуленька

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров’я.

Усі сади та й облітата

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров’я.

А в одному та й і не бувала

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров’я.

(Сцена — Оксана і Колядники).

(Парубки лишаються біля сцени, а дівчата підбігають до Оксани, розказують їй, вихваляються, витягуючи з мішків паляниці, вареники, ковбаси. Оксана розмовляє з ними, сміючись. Коваль стоїть збоку мовчки).

Оксана. Ех, Одарко! В тебе нові черевички! А які ж гарні! Із золотом! Добре тобі Одарко, в тебе є кому купувати і дарувати, а мені ніхто не подарує такі гарні черевички.

Вакула. Не сумуй, моя ненаглядна Оксано! Я тобі дістану такі черевички, які й панночка не носить.

Оксана. Ти? (Швидко і зверхньо подивилася на Вакулу). Хіба ти зможеш принести ті самі черевички, що носить сама цариця?

Дівчата (зі сміхом). Бач, чого захотіла!

Оксана. Так, будете всі свідками: якщо коваль Вакула принесе меті ті самі черевички, що носить цариця, то ось моє слово — відразу вийду за нього заміж.

(Дівчата забирають із собою Оксану і всі Колядники йдуть зі сцени, співаючи пісню «Щедрий вечір, добрий вечір»),

(Сцена — в хаті Солохи).

(Чорт сидить біля Солохи на лаві. Цілує її руки, три маючись за серце, охає, бігає кругом неї. Раптом хтос стукає у двері й чути голос Голови. Солоха побігл відчиняти двері, а проворний чорт швидко залізає мішок. Голова підходить до Солохи, вона подає йом чарку, він її випиває).

Голова. Йшов до Дяка на кутю, але піднялася так хуртовина, що я, побачивши світло у вашому домі, мо: ненаглядна Солохо, вирішив перевідати вас.

(Не встиг сказати, як у двері хтось стукає і почув ся голос Дяка).

Голова. Заховайте мене куди-небудь Солохо. Я н хочу зустрічатися з Дяком.

(Солоха думає куди сховати такого здорового чоловіка, і заховує його у великий мішок. Заходить Дяк, потираючи руки. Солоха підносить йому чарку. Тут він підбігає до неї з іншого боку, кашляє, доторкнувшись пальцями до її руки, питає).

Дяк. А що це у вас, розкішна Солохо? (І відстрибує назад).

Солоха. Як що, рука, Йосипе Никифоровичу!

Дяк. Гм, рука, хе, хе, хе! (Проходиться по кімнаті) А що це у вас, дорогенька Солохо? (Підступивши до неї знову, схопив її легенько за шию, і знову відскочив назад).

Солоха. Начебто не бачите Йосипе Никифоровичу, шия, а на шиї намисто.

Дяк. Гм! На шиї намисто! Хе, хе, хе! (І дяк знов пройшовся по кімнаті потираючи руки) А що це у вас незрівнянна Солохо?

(Почувся стук у двері й голос козака Чуба).

Дяк. Ой, Боже мій! Чужа особа. Що ж тепер буд коли мене тут побачить стороння людина? Дійде до отця Кіндрата!

Ведучий. Та боявся Дяк іншого: він боявся щоб ні дізналася про це його половина, яка і без цього випадку своєю страшною рукою зробила із його товстої коси тоненьку.

Дяк (тремтячи). Бога ради, доброзичлива Солохо, ваша доброта, як говорить писання Луки... Стукають, їй-богу стукають! Ой, заховайте мене швидше!

(Солоха запихає його в мішок).

(Сцена — Солоха і козак Чуб).

Козак Чуб. Здрастуй, Солохо! Ти мабуть мене не чекала, правда не чекала? Може я завадив? Може, ти тут забавлялась із ким? Може, ти когось заховала, га? Ну, Солохо, дай мені випити. Бо в мене горло від клятого морозу замерзло. Послав же Бог таку ніч перед Різдвом. Дивись, як руки задубли, не можу кожуха зняти.

(Чується голос Вакули). Відчини! Відчини!

Чуб (хватаючись за шапку). Чуєш, Солохо, заховай мене, я нізащо на світі не хочу, щоб мене побачив цей виродок проклятий, щоб йому набігло, диявольському сину, під кожним оком по пузирю.

(Солоха заховала козака Чуба в мішок).

(Заходить коваль Вакула, не кажучи ні слова, не знімаючи шапки, лягає на лаву, засинає. Знову хтось стукає у двері. Це — козак Свербигуз. Солоха, випиває з ним чарку і відводить його за сцену).

(Сцена — Коваль і Чорт).

(Коваль прокинувся, потягується і роздивляється хату).

Вакула. Для чого тут стоять ці мішки? Їх давно треба прибрати звідси. Через своє кохання я зовсім вже дурний став. Завтра свято, а в хаті до цього часу лежить різний мотлох. Віднесу їх у кузню.

(Бере мішок де сидить Чорт, Вакула йде, співаючи українську народну пісню «Мені з жінкою не возиться». Як тільки коваль опустив мішок, чорт вистрибує з мішка і сідає верхи на Вакулу).

Чорт. Це я, твій друг, все зроблю для товариша і друга. Грошей дам, скільки захочеш. Оксана сьогодні ж буде наша.

Вакула. За таку ціну буду тобі служити!

Чорт. Ну, Вакула, ти знаєш, без контракту нічого не робиться.

Вакула. Я готовий! У вас, я чув, розписуються кров’ю, почекай, я дістану з кишені цвях.

(Вакула заложує назад руку і хапає Чорта за хвоста).

Чорт. Бач, який жартівник! Ну добре, досить вже жартувати.

Вакула. Зачекай, голубе, а як оце тобі? (Вакула перехрестив чорта і той став смирним). Зачекай, будеш ти в мене знати, як підбивати на гріхи чесних селян. (Коваль не відпускаючи хвоста, сідає верхи на чорта і піднімає руку для хресного знамення).

Чорт. Змилуйся, Вакула, вже що хочеш для тебе зроблю, відпусти душу для каяття; не клади на мене страшного хреста!

Вакула. Бач яким голосом заспівав, Чорт проклятий! Тепер я знаю, що робити! Вези мене зараз же на собі. Чуєш, вези, як птиця!

Чорт. Куди?

Вакула. В Петербург, прямо до цариці!

(Чорт із Вакулою пробігши коло, йдуть зі сцени).

(На сцені гуртом сидять запорожці).

Вакула (кланяється). Здрастуйте, панове! Помагай вам Бог! Ось де побачилися.

1-й запорожець. Що це за людина?

Вакула. Ви мене не впізнали? Це я, Вакула, коваль! Коли проїжджали через Диканьку, то загостювали в мене два дні.

2-й запорожець. А, це той коваль, що гарно малює. Здорове, земляче, чого тебе Бог приніс?

Вакула. Так, захотілось помандрувати...

3-й запорожець. Добре, потім із тобою поговоримо земляче; тепер ми ідемо до цариці!

Вакула. До цариці? А будьте ласкаві, панове, візьміть і мене з собою!

4-й запорожець. Тебе? А що ти там будеш робити? Ні, не можна. Ми, брат, будемо з царицею про своє говорити.

Вакула. Візьміть!

5-й запорожець. То візьмемо його, брати?

Запорожці (разом). Візьмемо! Хай іде!

1-й запорожець. Тільки одягай плаття таке як у нас.

(Коваль натягнув нашвидкуруч жупан і стає у кінці колони запорожців. Під музику «Марш козаків» запорожці проходять по сцені).

(На троні сидить цариця, біля неї — придворні. Запорожці падають всі на коліна і кричать в один голос: «Помилуй, мамо, помилуй!»).

Цариця. Встаньте!

Запорожці. Не встанемо, мамо! Не встанемо! Помремо, але не встанем!

Цариця. Мене обіцяли познайомити з моїм народом, якого я, до цього часу ще не бачила. Чи добре вам тут?

Запорожці. Так, спасибі, мамо!

Цариця. Чого ж ви хочете?

Вакула (піднімаючи голову). Ваша царська величність, не прикажіть стратити, а прикажіть помилувати. Із чого пошиті ваші черевички? От би моїй жінці такі!

Цариця. Встань. Якщо ти хочеш такі ж черевички, то це не важко зробити. Принесіть йому зараз же черевички дорогі та із золотом!

(Придворний приніс черевички, Вакула забирає їх, дякує цариці, й запорожці колоною під марш виходять зі сцени. Цариця і придворні виходять на інший бік).

(На сцені — козак Чуб. Входить Вакула, зняв шапку, пояс і повалився в ноги козаку Чубу).

Вакула. Помилуй, батьку! Не гнівайся! Ось тобі нагайка, бий скільки хочеш, тільки віддай за мене Оксану!

Чуб. Ну, раз так, присилай сватів!

(Входить Оксана).

Оксана. Ой!

Вакула. Подивись, які я тобі приніс черевички, ті самі, що носить цариця!

Оксана. Ні, ні! Не треба мені черевички! Я і без черевичків... (не зводить із нього очей).

(Коваль підходить до Оксани і бере її за руку).